Урядовий контактний центр

Закон України “Про поховання та похоронну справу” № 1102-IV від 10 липня 2003 року.

Стаття 1. Поняття поховання.

Поховання – діяльність відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у межах повноважень, визначених цим Законом, а також суб’єктів господарювання, спрямована на:

забезпечення належного ставлення до тіла (останків, праху) померлого (далі – тіла);

забезпечення права громадян на захоронення їхнього тіла відповідно до їх волевиявлення, якщо таке є;

створення та експлуатацію об’єктів, призначених для поховання, утримання і збереження місць поховань;

організацію і проведення поховань померлих та/або загиблих (далі – померлих);

надання ритуальних послуг, реалізацію предметів ритуальної належності.

Стаття 2. Визначення термінів.

У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

волевиявлення громадянина щодо ставлення до його тіла після смерті – бажання, виражене в усній (у присутності свідків) або в письмовій формі, завіреній в установленому законодавством порядку;

місце поховання – кладовище, крематорій, колумбарій або інша будівля чи споруда, призначена для організації поховання померлих;

місце почесного поховання – спеціально відведена земельна ділянка на території кладовища чи за його межами, призначена для організації почесних поховань, а також Національне військове меморіальне кладовище;

могила – місце на кладовищі, у крематорії, колумбарії або в іншій будівлі чи споруді, призначеній для організації поховання померлих, де похована труна з тілом померлого чи урна з прахом;

Національне військове меморіальне кладовище – розміщений на спеціально відведеній земельній ділянці об’ємно-просторовий об’єкт, що включає військове кладовище, музейний комплекс, ритуальну будівлю та інші необхідні споруди для організації почесних поховань загиблих (померлих) осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, забезпечували виконання службових обов’язків та присяги на вірність Українському народу;

намогильні споруди – пам’ятні споруди, що встановлюються на могилах та увічнюють пам’ять про померлих;

наруга над могилою, іншим місцем поховання:

самовільне утворення надписів, малюнків, символів або інших зображень на кладовищенських спорудах, що використовуються для церемонії поховання та поминання померлих, намогильних спорудах, склепах, урнах з прахом, могилах чи інших місцях поховання;

самовільне пошкодження, розкопування, руйнування або в інший спосіб знищення кладовищенських споруд, що використовуються для церемонії поховання та поминання померлих, намогильних споруд, огорож, склепів, урн з прахом, могил чи інших місць поховання;

використання з метою, не передбаченою чинним законодавством, чи самовільне використання кладовищенських споруд, що використовуються для церемонії поховання та поминання померлих, намогильних споруд, склепів, урн з прахом, могил чи інших місць поховання або вчинення інших дій, що мали на меті зневажити родинну чи суспільну пам’ять про померлого, продемонструвати зневажливе ставлення до місця поховання та суспільних, релігійних принципів і традицій в цій сфері;

наруга над тілом (останками, прахом) померлого – вчинення непристойних умисних дій над тілом (останками, прахом) померлого, самовільне знімання одягу з тіла (останків, праху) померлого, переміщення в інше місце або розчленування чи знищення тіла (останків, праху) померлого, здійснення акту некрофілії, використання частин похованого тіла з ритуальними чи іншими, не передбаченими чинним законодавством цілями, або вчинення інших дій, що мали на меті зневажити родинну чи суспільну пам’ять про померлого, продемонструвати негативне ставлення до померлого, завдати образи рідним та близьким померлого, виявити зневагу до суспільних, релігійних принципів та традицій в цій сфері;

склеп – підземна або заглиблена в землю капітальна споруда, призначена для поховання, в межах місця поховання, відведеного у встановленому порядку;

урна з прахом – ємність, призначена для збереження праху померлого;

кладовище – відведена в установленому законом порядку земельна ділянка з облаштованими могилами та/або побудованими крематоріями, колумбаріями чи іншими будівлями та спорудами, призначеними для організації поховання та утримання місць поховань;

колумбарій – сховище для урн із прахом померлих;

колумбарні ніші – спеціально обладнані місця на колумбарії для поховання урн із прахом померлих, що облаштовуються в мурованих стінах або на підготовлених ландшафтних ділянках;

крематорій – спеціальна інженерна споруда з устаткуванням, призначеним для спалювання трун із тілами померлих;

поховання померлого – комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечать законодавству;

предмети ритуальної належності – вироби, що є атрибутами поховання та облаштування могили (колумбарної ніші);

користувач місця поховання (місця родинного поховання) – особа, яка здійснила перше поховання на відведеному місці поховання (родинного поховання) та/або має відповідне свідоцтво про смерть похованого і свідоцтво про поховання, передбачене статтею 25 цього Закону;

ритуальні послуги – послуги, пов’язані з організацією поховання та облаштуванням місця поховання.

Стаття 3. Правові основи діяльності в галузі поховання.

Правову основу діяльності в галузі поховання становлять Конституція України, цей Закон, інші закони України, міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також інші нормативно-правові акти, що приймаються на виконання законів України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про поховання померлих, застосовуються норми міжнародного договору.

Стаття 4. Основні принципи діяльності в галузі поховання.

Діяльність у галузі поховання базується на таких основних принципах:

гарантування державою належного поховання померлих;

достойного ставлення до тіла померлого;

поховання в установленому законодавством порядку з урахуванням волевиявлення померлого, вираженого особою при житті, а за його відсутності – з урахуванням побажань родичів;

створення рівних умов для поховання померлих незалежно від їх раси, кольору шкіри, політичних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак;

запобігання випадкам непоховання померлих;

компенсації державою витрат, пов’язаних з похованням померлих, відповідно до закону;

безоплатного виділення місця для поховання померлих (їхніх останків) чи урн із прахом померлих на кладовищі (у колумбарії);

конфіденційності інформації про померлого;

забезпечення збереження місць поховань.

Стаття 5. Нормативно-правові акти в галузі поховання.

Нормативно-правові акти в галузі поховання впроваджуються в порядку, передбаченому законом, з метою забезпечення безпеки життя та здоров’я людей, тварин, охорони рослин, а також майна та довкілля, створення умов для раціонального використання всіх видів ресурсів.

Нормативно-правові акти в галузі поховання складаються з:

обов’язкових містобудівних, екологічних вимог та санітарно-гігієнічних норм щодо створення та функціонування кладовищ, крематоріїв, інших місць поховань;

необхідного мінімального переліку вимог щодо порядку організації поховання померлих і ритуального обслуговування населення;

єдиної методики визначення вартості надання громадянам необхідного мінімального переліку видів ритуальних послуг та реалізації предметів ритуальної належності.

З метою врахування обрядових звичаїв, сприяння розвитку етичних правил у галузі поховання можуть запроваджуватися кодекси професійної етики.

Стаття 6. Право громадян на поховання їхнього тіла та волевиявлення про належне ставлення до тіла після смерті.

Усі громадяни мають право на поховання їхнього тіла та волевиявлення про належне ставлення до тіла після смерті. Волевиявлення про належне ставлення до тіла після смерті може бути виражене у:

згоді чи незгоді на проведення патолого-анатомічного розтину;

згоді чи незгоді на вилучення анатомічних матеріалів для трансплантації та/або виготовлення біоімплантатів;

побажанні бути похованим у певному місці, за певними звичаями, поруч з певними раніше померлими чи бути підданим кремації;

дорученні виконати своє волевиявлення певній особі;

іншому дорученні, що не суперечить законодавству.

Контроль за виконанням волевиявлення громадян про належне ставлення до їхнього тіла після смерті в частині надання згоди на проведення патолого-анатомічного розтину, згоди чи незгоди на вилучення анатомічних матеріалів для трансплантації та/або виготовлення біоімплантатів здійснюється відповідно до закону.

Виконання волевиявлення громадян про належне ставлення до їхнього тіла після смерті в частині щодо кремації тіла, поховання в іншому населеному пункті здійснюється відповідно до закону.

Дії щодо тіла померлого повинні здійснюватися в повній відповідності з волевиявленням померлого, якщо не виникли обставини, за яких виконання волевиявлення померлого неможливе.

У разі відсутності відповідного волевиявлення померлого вилучення у нього анатомічних матеріалів для трансплантації та/або виготовлення біоімплантатів здійснюється відповідно до закону.

Повнолітня дієздатна фізична особа має право розпорядитися щодо передачі після смерті її тіла чи анатомічних матеріалів науковим або навчальним закладам, закладам охорони здоров’я. Рішення щодо передачі тіла чи анатомічних матеріалів померлого може бути прийнято другим з подружжя або одним з близьких родичів, якщо це не суперечить волевиявленню померлого. Порядок передачі тіла чи анатомічних матеріалів померлого науковим, медичним або навчальним закладам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Стаття 7. Гарантії конфіденційності інформації про померлого.

Держава гарантує конфіденційність інформації про померлого. Надання такої інформації здійснюється відповідно до Закону України “Про інформацію”.

Стаття 11. Поховання померлого.

Поховання померлого покладається на виконавця волевиявлення померлого. Якщо у волевиявленні померлого немає вказівки на виконання волевиявлення чи в разі відмови виконавця від виконання волевиявлення померлого поховання померлого здійснюється чоловіком (дружиною), батьками (усиновителями), дітьми, сестрою, братом, дідом або бабою, онуком (правнуком), іншою особою, яка зобов’язалася поховати померлого.

Виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка зобов’язалася поховати померлого, в установленому законодавством порядку в день звернення видаються:

лікарське свідоцтво про смерть – закладом охорони здоров’я;

свідоцтво про смерть та довідка про смерть – відділом державної реєстрації актів цивільного стану, виконавчим органом сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад, консульською установою чи дипломатичним представництвом України.

Зазначені документи можуть надаватися за дорученням виконавця волевиявлення померлого або особи, яка зобов’язалася поховати померлого, іншій юридичній чи фізичній особі.

У разі смерті громадянина на території іноземної держави та за наявності письмового волевиявлення про поховання його тіла на території України, посвідченого належним чином, поховання здійснюється у відповідних місцях поховань на території України виконавцем волевиявлення померлого або особою, яка зобов’язалася поховати померлого, за сприяння консульської установи чи дипломатичного представництва України.

У разі смерті одинокого громадянина або громадянина, від поховання якого відмовилися рідні, на території іноземної держави та за наявності письмового волевиявлення про поховання його тіла на території України, посвідченого належним чином, поховання здійснюється у відповідних місцях поховань на території України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 13. Допомога на поховання.

Виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка зобов’язалася поховати померлого, надається допомога на поховання.

Розмір допомоги на поховання та порядок її надання виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка зобов’язалася поховати померлого, встановлює Кабінет Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.

Розмір допомоги на поховання не може бути меншим за розмір, визначений Кабінетом Міністрів України.

Стаття 14. Безоплатне поховання.

Безоплатно для виконавця волевиявлення померлого або особи, яка зобов’язалася поховати померлого, здійснюється поховання:

а) з військовими почестями померлих осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною:

Героїв Радянського Союзу;

повних кавалерів ордена Слави;

осіб, нагороджених чотирма і більше медалями “За відвагу”;

Героїв Соціалістичної Праці, удостоєних цього звання за працю в період Другої світової війни;

Герої України, яким починаючи з 2014 року вручено орден “Золота Зірка”;

особи, нагороджені орденом Богдана Хмельницького трьох ступенів;

особи, нагороджені орденом княгині Ольги трьох ступенів;

б) осіб, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною:

Героїв Соціалістичної Праці;

Героїв України;

повних кавалерів ордена Трудової Слави;

в) учасників бойових дій, постраждалих учасників Революції Гідності;

г) осіб з інвалідністю внаслідок війни.

На могилі померлої (загиблої) особи, яка має особливі заслуги та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, безоплатно споруджується надгробок за встановленим Кабінетом Міністрів України зразком.

Витрати на поховання померлих, зазначених у частині першій цієї статті, здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону.

Витрати на поховання осіб, зазначених у пунктах “а” і “б” частини першої цієї статті, здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, встановленому законом.

Витрати на поховання померлих, передбачених пунктом “в” частини першої цієї статті, здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів, крім випадків, передбачених статтею 15-1 цього Закону.

Стаття 15. Поховання померлих військовослужбовців, поліцейських, осіб начальницького і рядового складу, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, осіб, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України.

Збройні Сили України, інші утворені відповідно до закону військові формування, а також Служба безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України, Бюро економічної безпеки України, інші державні органи надають допомогу в проведенні поховання померлих сім’ям, батькам або іншим особам, які зобов’язалися поховати померлих військовослужбовців, поліцейських, осіб начальницького і рядового складу, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, осіб, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, які померли (загинули) під час проходження служби (виконання службових обов’язків), компенсують матеріальні витрати на ритуальні послуги та на спорудження надгробків у порядку та розмірах, що визначаються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 15-1. Почесне поховання на Національному військовому меморіальному кладовищі загиблих (померлих) осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, забезпечували виконання службових обов’язків та присяги на вірність Українському народу.

На Національному військовому меморіальному кладовищі може здійснюватися поховання з військовими почестями загиблих (померлих):

а) військовослужбовців сил безпеки та оборони, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України;

б) військовослужбовців – Героїв України, яким починаючи з 2014 року вручено орден “Золота Зірка”, а також військовослужбовців, нагороджених орденом Богдана Хмельницького трьох ступенів, орденом “За мужність” трьох ступенів, орденом княгині Ольги трьох ступенів;

в) учасників бойових дій, визначених абзацом другим пункту 2, пунктами 19-24 частини першої статті 6 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”;

г) осіб з інвалідністю внаслідок війни, визначених пунктами 11-15 частини другої статті 7 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”;

ґ) військовослужбовців Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які за рішенням відповідних державних органів були направлені для участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки або у відрядження до держав, на території яких у цей період велися бойові дії.

На Національному військовому меморіальному кладовищі не може здійснюватися поховання зазначених у цій статті осіб, які на день смерті мали судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку.

Особи, зазначені в частині першій цієї статті, які поховані на інших кладовищах, не підлягають перепохованню на Національному військовому меморіальному кладовищі, а увічнення їх пам’яті може здійснюватися у музейному комплексі Національного військового меморіального кладовища.

Порядок організації здійснення почесних поховань на військовому кладовищі та увічнення пам’яті у музейному комплексі Національного військового меморіального кладовища визначається Кабінетом Міністрів України.

Стаття 16. Поховання померлих одиноких громадян.

Поховання померлих одиноких громадян, осіб без певного місця проживання, громадян, від поховання яких відмовилися рідні, знайдених невпізнаних трупів здійснюється за рахунок коштів відповідних місцевих бюджетів.

Стаття 17. Поховання померлих, які проживали в закладах різних типів.

Поховання померлих, які проживали в будинках-інтернатах для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю, геріатричних пансіонатах, пансіонатах для ветеранів війни і праці, психоневрологічних інтернатах, дитячих будинках-інтернатах, територіальних центрах соціального обслуговування пенсіонерів і одиноких непрацездатних громадян та в стаціонарних закладах інших типів, здійснюється за рахунок коштів відповідних місцевих бюджетів.

Стаття 18. Поховання померлих осіб, які відбували покарання в установах виконання покарань чи слідчих ізоляторах.

Поховання осіб, які померли під час відбування покарання в установах виконання покарань чи слідчих ізоляторах, та осіб, взятих під варту, які померли під час їх тримання в слідчих ізоляторах, здійснюється згідно з цим Законом за рахунок коштів установи, в якій перебував померлий, або за рахунок коштів виконавця волевиявлення померлого чи особи, яка зобов’язалася поховати померлого, за бажанням цих осіб у встановленому порядку.

Стаття 19. Поховання інфікованого тіла.

Поховання померлих осіб, які померли внаслідок зараження особливо небезпечною інфекцією, здійснюється згідно із санітарним законодавством України.

Стаття 20. Поховання померлих іноземців та осіб без громадянства.

Поховання померлих іноземців та осіб без громадянства здійснюється в порядку, встановленому цим Законом для громадян України, якщо інше не передбачено міжнародним договором України.

Стаття 21. Перепоховання останків померлих.

Перепоховання останків померлих допускається у виняткових випадках за рішенням виконавчого органу сільської, селищної, міської ради на підставі письмового звернення особи, яка здійснила поховання, висновку органу санітарно-епідеміологічної служби, лікарського свідоцтва про смерть, дозволу виконавчого органу відповідної сільської, селищної, міської ради на поховання останків на іншому кладовищі.

Перепоховання останків померлих може здійснюватися в інших випадках згідно із законодавством України.

Перепоховання останків померлих, воїнів із братських і одиночних могил здійснюється з дотриманням вимог законів України “Про охорону культурної спадщини” та “Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років”.

Під час перепоховання останків померлих контроль за дотриманням безпечних умов праці протягом усього терміну ведення робіт здійснює виконавчий орган відповідної сільської, селищної, міської ради.

Перепоховання останків померлих здійснюється за рахунок коштів особи, яка ініціює перепоховання.

Стаття 22. Переміщення тіл померлих через державний кордон України.

Переміщення тіл померлих через державний кордон України (у тому числі переміщення через територію України транзитом) здійснюється за умови пред’явлення митному органові особою, яка переміщує (супроводжує) тіло померлого, таких документів:

свідоцтва про смерть або іншого документа, що засвідчує факт смерті, виданого компетентним органом;

довідки про те, що в тілі та труні (урні) немає вкладень, переміщення яких через державний кордон України заборонено. Таку довідку видає судово-медичний експерт у присутності посадової особи відповідного митного органу – в разі вивезення труни (урни) за кордон – або відповідний компетентний орган іноземної держави з легалізацією такої довідки консульською чи дипломатичною установою України за кордоном – у разі ввезення труни (урни) на територію України.

Тіло померлого повинне вміщуватися в металеву герметичну труну (урну), яка опечатується посадовими особами, зазначеними в абзаці третьому частини першої цієї статті.

Розкриття труни (урни) можливе у виняткових випадках за наявності достовірної інформації щодо вкладень, переміщення яких через державний кордон України заборонено. Розкриття здійснюється в спеціальному приміщенні закладу охорони здоров’я України в присутності посадової особи митного органу та особи, яка супроводжує труну (урну), або представника підприємства, який здійснює перевезення, а також інших осіб у випадках, передбачених законом, з дотриманням вимог санітарно-епідеміологічного законодавства України.

Стаття 27. Реєстрація поховань померлих.

Кожне поховання та перепоховання померлих реєструється спеціалізованим комунальним підприємством (а в разі його відсутності – виконавчим органом сільської, селищної, міської ради) або спеціалізованою державною організацією (у разі поховання на Національному військовому меморіальному кладовищі) у книзі реєстрації поховань померлих, форма якої встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

У разі ліквідації кладовища книга реєстрації поховань померлих передається на зберігання до архіву органу місцевого самоврядування.